Одним з найзнаменніших і найвеличніших свят, яким власне починається рік, є Різдво Христове. Починається воно опівночі після Святвечора між 6 і 7 січня. Свято існує з ІХ ст., а у прадавні часи це була Коляда. Традиційно робили «павуків» із соломи, як символ доброї вісті про народження Христа. 6 січня починається Різдво із Святвечора і багатої куті. Кутю готують з пшеничного зерна. Це основна обрядова їжа. До вареного зерна додавали мед, товчений мак, волоські горіхи. І тільки на небосхилі з’являлася перша вечірня зірка, сідала сім’я разом за багатий стіл, який налічував до дванадцяти пісних страв, бо до опівночі ще триває піст. Після вечері діти носили кутю хрещеним батькам. У день Різдва ходили з зіркою, вертепом, водили козу, колядували. У цей день ніхто не згадував і не розповідав сумних історій, бо Різдво об’єднує усіх злагодою і любов’ю. Зірка - традиційний атрибут колядування, пов’язаний з Євангелієм, бо про народження Христа сповістила віфлеємська зірка. Вертеп - це свого роду ляльковий театр, ясла, де народився Христос, люди, тварини. У давні часи носили вертеп і розповідали про Христа. Переодягались в головних героїв: Ірода, ангелів, пастухів та трьох царів, які прийшли поклонитися Христу. А «Коза» – це встановлений обряд – гра з піснями, музикою. Вмирання та воскресіння «кози» – символ циклічності часу і повороту сонця на літо, а також віра у безсмертя. За християнським календарем.

13 січня – це день преподобної Меланії-римлянки. Воно припадає перед старим Новим роком – вечір щедрої куті. На свята готують багато різних страв, бо треба не тільки для себе готувати, а й для тих, хто прийде щедрувати. Молодь в цей день ходила по хатах, співала щедрівки, а хлопці в деяких регіонах готувалися іти вечером в «меланку». Переодягнені в цигана й циганку, жінку й чоловіка, жида, солдата, чорта хлопці теж ходили щедрувати своїми групами.

14 січня наставав Новий рік за старим стилем. У цей день, за християнським ученням, Христу робили «обрізання», тому в цей день не можна нічого різати. Це також день пам’яті святого Василія Великого, вчителя церкви, який у 370 році був єпископом Кесарії Каппадокійської. Він проповідував аскетизм, подвижництво, підтримував ченців, відстоював незалежність церкви від імператора. Він покровитель хліборобства, тому у цей день ще вдосвіта йшли посівати. Робили це підлітки та діти. У цей день ходили в гості, щедрували, гадали, в деяких регіонах саме в цей день водили «козу», посівали оселю.

18 січня – вечір перед Водохрещем – голодна кутя. Голодна тому, що готували менше страв, ніж на дві попередні. Ввечері теж святили воду, вона теж мала цілющу силу, деякі вважали її більш сильною, ніж йорданська.